

Ідея використання роботів у медицині з’явилась наприкінці 70-х років в американському агентстві NASA. Вони повинні були становити оснащення операційних залів на космічних кораблях і орбітальних базах, які беруть участь у програмах завоювання космосу. Однак перша задокументована операція відбулась тільки у 1985 році, коли було модифіковано маніпулятор промислового робота для проведення біопсії мозку з точністю до 0,05 мм.
Першим у світі роботом-хірургом, затвердженим і допущеним до загального використання, стала у 1994 році Роботизована система АЕСОП (AESOP Robotic System), яка під час малоінвазивних хірургічних операцій тримала і стабілізувала камери. Наступним був ЗЕВС (ZEUS) – керований робот з трьома руками-маніпуляторами, що використовувався у лапароскопічній хірургії. За його допомогою у 1998 році вперше було проведено операцію накладення анастомозу маткових труб і виконано коронарне шунтування. Практично тоді ж у супроводі нового робота да Вінчі, створеного на замовлення Пентагону, було проведено операцію на мітральному клапані серця і виконано ще одне коронарне шунтування.


Можливість нових застосувань робота першим відзначив Пентагон. Робот, керований хірургом, повинен був у кінцевому результаті замінити спеціалістів, які перебували на віддалених військових базах. Невдовзі ідею почали розвивати також експерти з NASA, котрі намагалися подолати проблему, пов’язану з проведенням операцій у космосі. Ці установи продали патенти комерційним компаніям, зокрема, Intuitive Surgical, яка з успіхом продовжила роботи над вдосконаленням робота, у результаті яких було розроблено робота-хірурга да Вінчі – творіння сучасної медичної інженерії, яке водночас є продовженням рук хірурга. Рóбота було названо на честь геніального художника, якого вважають не тільки піонером робототехніки, але й майстром відтворення деталей людської анатомії.
Сьогодні робот да Вінчі застосовується практично у кожній області хірургії. Незважаючи на мінімальні розрізи, площа операційного поля є суттєво більшою, ніж під час операцій, що виконуються традиційними методами. Надзвичайно точні рухи робота, позбавлені ризику тремтіння рук, дозволяють дістатися важкодоступних місць, що пов’язано, відповідно, з меншим навантаженням на організм пацієнта і його швидшим одужанням.